Землю треба продавати, але на інших умовах

План нового Кабінету міністрів України щодо відкриття ринку землі придніпровські фермери не схвалюють. Голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Дніпропетровської області Анатолій Гайворонський заявив про це і у місцевих засобах інформації, і на зустрічах та нарадах у столиці.

Два роки тому Анатолій Іванович переконував читачів нашого журналу, що продавати землю зарано і виступав за подовження мораторію («Землевпорядний вісник», № 6, 2017, «Фермери теж за обіг землі, але не зараз…»). Сьогодні він погоджується: ринок землі відкривати треба, але на інших умовах. На яких? Про це нинішня наша розмова.

– Не можна питання ринку землі виносити на референдум. Для мене це однозначно, – каже Анатолій Гайворонський. – Не можна вручати вирішення такого надважливого питання у некомпетентні руки. Багато людей не знають, що таке ринок землі, та й взагалі, як на ній працювати і як нею управляти. Це має бути політичне рішення глави держави. Але приймати його треба, виходячи з інтересів українців.
Ми не проти продажу – обіг земель має бути. Але – всередині держави! Люди, які мають паї, старіють, помирають, якщо немає спадкоємців – передати нікому, продати не можна… Паї залишаються невитребуваними, хтось їх тихенько обробляє, отримує прибуток і нічого нікому не платить. Це ненормальне явище. По закону такі землі треба віддавати громадам, а сільські ради вже мають передавати в оренду. Але ж власник міг продати і використати ці гроші на якісь свої потреби.

Так от перша умова для відкриття українського ринку землі: купити її може тільки той, хто на ній працюватиме, – без права перепродажу і передачі в оренду протягом п’яти або й десяти років. Село оживе, коли власники землі чи інших ресурсів тут житимуть, тут працюватимуть, розвиватимуть інфраструктуру, дітей роститимуть.
От скупили ділки наші ставки – самі живуть у столиці, а тут посадили свого «сторожа», який знімає плату з кожного рибалки, який приходить ловити рибу. Все! Власника ставка у цім селі нічого не цікавить, крім того, щоб побільше грошей здерти з рибалок. Він сюди й не показується!

Інший приклад: у одному з районів практично всі пасовища хотіли передати новоствореній фірмі, яка користується пільгами, бо залучили туди інвалідів, і таким чином позбавляли селян можливості випасати корів. Люди тримають по три-чотири корови і на тому молоці виживають. Якби ми не втрутилися, у них забрали би останній шматок хліба. Хто, скажіть, у таких умовах, залишатиметься в селі? Не десь у глибинці, а за двадцять кілометрів від обласного центру села вимирають. Заїдьте ось в Олександрівку: клуб є, амбулаторія є, школа є, дороги асфальтовані, а людей нема. Все заросло бур’янами…
– Які ще умови висуваєте?
– Впроваджувати ринок землі треба у кілька етапів, і на першому етапі продавати тільки фізичним особам, громадянам України, – до 100 га в одні руки. Дозволити фермерам викупити ділянки , які свого часу (до 50 га) надавалися їм для створення фермерського господарства. А по-хорошому, то їм цю землю треба було б безкоштовно передати. Це ж першопрохідці! Вони вивезли ці господарства на собі – без підтримки держави. Скільки всього пережили за ту землю! Я фермерую із 1992 року, за цей час мені шість разів палили урожай, було таке, що й з озброєною охороною на комбайні косив пшеницю…

А юридичним особам землю поки що не продавати! Поки в Україні не запанує верховенство права. Поки не запрацюють справедливі суди, поки не очистять прокуратуру і поліцію від рейдерів, поки не скасують подвійне громадянство. За законом воно заборонене, але фактично сотні тисяч громадян України його мають. І продаючи землю такому українцю, водночас продаємо її іноземцю.
Ми категорично проти, щоб на український ринок землі пускали іноземних громадян і закордонні фірми. Чому? У нашій області уже працюють іноземні компанії, в основному зернотрейдери. Вони не сплачують 20 відсотків ПДВ, бо експортують продукцію, кредити беруть у своїх державах під 1-2 відсотки. тому можуть сплачувати високу орендну плату. І платять, видавлюючи місцевих фермерів навколо і набираючи банк землі. Так, дивись, скоро весь район скуплять…

У дрібних і середніх фермерів такої можливості нема. Ми платимо ПДВ, і кредити під два відсотки нам ніхто не дає. Але саме на цих людях, які працюють разом із сім’ями у своїх господарствах і дають роботу ще кільком десяткам односельців, тримаються села. Їх легко знищити. Але виростити хорошого фермера – роки потрібні. Це ціла наука. Я все життя займаюся сільським господарством. В училищі вивчився на тракториста, в інституті – на агронома. І то ще інколи можу в чомусь помилитися. Бо лише раз на рік сію, і якщо зробив якусь помилку, то виправити її можу тільки наступного року. Купили нову сівалку – поки пристосувалися до неї, два роки минуло: у перший рік спробували всі режими, а на другий почали сіяти, як треба. Якщо ви почали фермерувати у двадцять і дав вам Бог трудитися до вісімдесяти, то за все життя ви всього шістдесят разів посієте. Це не на заводі біля верстата – щодня одне і те ж, і так усі 360 днів на рік…

За всі роки аграрних реформ у мене склалося враження, що проводять їх вороги цієї країни. У 1992-му мені, агроному, довелося через суди отримувати землю для створення фермерського господарства. Зате її щедро роздавали людям, які до того й грядки не пропололи. Підозрюю: знали, що вони її кинуть, а підібрати знайдеться кому… І кинули, до сьогоднішнього дня дожили одиниці із тих господарств.

– Однак ваша норма – 100 гектарів в одні руки – аж надто вже відрізняється від запропонованої урядом. Чому саме стільки?
– Це – у власність, причому орендарям треба надати переважне право купити у власників паї, які вони обробляють. А решту бери в оренду! Я вважаю, що для ефективного господарювання у нашій зоні треба мати максимум 5 тисяч гектарів.
– Уявімо, ринок землі уже відкрився. Ділянки, які ви зараз обробляєте, вам вигідно було би викупити чи й далі орендувати?
– В оренді тримати землю набагато вигідніше. Щоб викупити її, треба викласти чималі гроші, яких у фермера нема, а на кредити надія мала, та й ті мізерні кошти, які обіцяють на погашення відсоткової ставки, не зроблять погоди. Тому про прибуток з викупленої землі на найближчі роки треба забути.
У власність вигідно придбати землю з певною метою. От наприклад, я купив би гектарів п’ятдесят для зрошення і вирощував би там овочі. Зрозуміло, що на орендованій землі ніхто зрошувальних систем будувати не буде. Або, наприклад, таке. От ми сидимо зараз з вами на тракторній бригаді. Цей будинок (двоповерховий, де розмістилися офіс, їдальня, міні-готель для працівників – Авт.) я викупив за паї. Великі гроші віддав, а за землю під будівлею вже десять років б’юся. Оце лише цього року ділянці присвоїли кадастровий номер і дадуть її мені в оренду. Десять років! Я хочу викупити цю ділянку, але ж нема ринку землі… Або фермерський магазин – він же теж на землі стоїть, і на ці двадцять соток я укладаю договір оренди із сільською радою. Мені легше цю ділянку викупити і не морочити голову з тою копійчаною орендою.

А як пропонується відкрити ринок землі урядовим проектом? Він допускає набуття у власність 15 відсотків сільськогосподарської землі області! Це для кого придумано? Для десяти-двадцяти сімей України? Заводи-пароходи у людей уже видурили, тепер за землю взялися…
Той поспіх, з яким молоді реформатори беруться за цю справу, просто лякає.

– Серед цілей, які переслідують молоді реформатори і які задекларовані у «Програмі діяльності Кабінету Міністрів України», – збільшення вартості оренди за 1 гектар. Обіцяють, що в середньому по країні з 1700 грн у 2018 році вона зросте до 4000 грн у 2024-му.

– Ми вже платимо 4 тисячі гривень, включаючи податки! На руки орендодавець отримує три тисячі. Середньорічна орендна плата за сільськогосподарські землі в Україні більша навіть, ніж в окремих країнах Європейського Союзу. Це за даними Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки». Ми платимо за оренду удвічі більше, ніж платять у Словаччині, Хорватії, країнах Балтії. Наближаємося до показників Іспанії, Угорщини, Швеції. А в деяких областях перевищили рівень Франції. Уже зараз частка орендної плати у собівартості нашої продукції сягає 13 відсотків. Вона висока! То може, нашим керівникам варто було б не так переживати за землевласників, як за тих, хто працює на землі.

Я був на тій зустрічі, де Президент і його команда представляли свій план дій перед аграріями. І зрозумів, що найперше завдання Милованова – підняти ціну на землю і орендну плату, бо він дуже переживає за землевласників. Але ж міністр економіки має думати про всіх українців.
– Уточню: Тимофій Милованов – міністр розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України…
– Ще один удар по селу: треба мати неабиякий розум, щоб в аграрній країні, де практично половина економіки тримається на сільському господарстві, знищити профільне міністерство! Очевидно, для того, щоб менше було людей, зацікавлених відстоювати інтереси галузі…

Так от, якщо цей міністр перейматиметься тільки добробутом землевласників, то земля скоро взагалі нічого не вартуватиме – фермери від неї повідмовляються. Орендна плата і без того щороку росте (нині ми рахували, виходячи з курсу 28 грн за долар). Крім того, фермеру треба сплатити податки, виплатити заробітну плату своїм працівникам (а з неї прибутковий податок також йде державі), дизельне паливо – на рівні минулих років, навіть трохи подорожчало, добрива – за цінами минулих років, а ще – посівні матеріали, гербіциди… І от маємо «подарунок» – як тільки почали говорити про відкриття ринку землі, ціни на зернові впали на 30-40 відсотків! Щойно перед вами був у мене колега – фермер, який працює неподалік. Каже: «Розрахуюся за паї і зателефоную кредиторам – хай забирають техніку»…

У цій ситуації думаєш про те, як вижити, а не про те, як землю купити.
– За таких обставин пропозиція на ринку може перевершити попит, якщо враховувати ваші обмеження…
– Ринок землі має переслідувати одну мету – подальший розвиток сільського господарства. Й існувати не для того, щоб якомога дорожче продати землю невідомо кому і невідомо для чого. Переваги купівлі-продажу мають бути у держави. Тобто насамперед необхідно створити державний банк землі.

Я вважаю, що об’єднаним територіальним громадам треба надати право викупляти паї у власників, а потім передавати їх в оренду. Для цього забезпечити громадам кредитування, наприклад, під три відсотки. З орендної плати вони погашатимуть кредити і ще матимуть чималі кошти для розвитку території.
– Отже, на першому етапі ви пропонуєте допомогти громадам створити банк землі, дати можливість купити у власність громадянам України, які працюватимуть на землі, до 100 гектарів – без права перепродажу і здачі в оренду протягом певного часу. І зовсім не продавати юридичним особам. Чому?
– Що таке юридична особа? Ви навіть їхніх кінцевих бенефіціарів не знайдете. Вони можуть бути де завгодно і хто завгодно. А на вивісці – українське підприємство… Хоча прем’єр-міністр Олексій Гончарук після палких запевнень Президента, що земля продаватиметься тільки громадянам України, несподівано підтвердив аграріям під час зустрічі, що українські компанії з власниками-іноземцями теж можуть купувати землю, і послався на те, що іноземні громадяни й іноземні компанії уже працюють на українській землі – то, мовляв, не виганяти ж інвесторів. Так, працюють, але на орендованій землі! То що їм заважає й надалі заробляти гроші у такий спосіб?!
Коли випускати на ринок землі великі агрохолдинги, покажуть результати першого етапу, а цей час треба максимально використати для становлення малого і середнього фермерства. Бо ще раз кажу – це основа нашого села і це його майбутнє. Оті латифундії, у яких все знеособлено, село не врятують. Я не вірю у їхні великі врожаї, бо знаю, як вони підвищують свої показники, купуючи у фермерів зерно за готівку. До того ж, наші олігархи аж ніяк не скривджені. Ринок землі, тіньовий, давно існує, і вони скупили вже десятки, сотні тисяч гектарів через договори емфітевзису. Тому на легальному ринку землі для них теж треба поставити обмеження, щоб не віддати цілі райони й області в одні руки.

А найголовніша і обов’язкова передумова відкриття ринку землі – привести в порядок законодавство і позбутися рейдерів у правоохоронних структурах.
– Про рейдерів, будь ласка, детальніше.
– Перша проблема пов’язана із земельними ділянками сільгосппризначення (до 50 га) державної власності, які надавалися на підставі Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею у постійне користування для створення і ведення фермерського господарства. Багато років фермер її обробляв. Вклав у неї і кошти, і працю, і душу, а після його смерті раптом виявилося, що право це і не довічне, і не успадковуване. А оскільки ринку землі немає, то й викупити ці наділи спадкоємці не можуть. У них прокуратура їх просто відбирає.

З вирощеним урожаєм! Нізвідки з’являється новий користувач або навіть власник, який претендує на врожай господарства , не дає проводити польові роботи. Що вважається цілком законним! Часто це робиться для того, щоб вкрасти урожай. Зерно зібрали і справу закрили. Торік ми піймали … слідчого поліції, який вночі на комбайні з охороною косив поле.

Ще на початку квітня 2018 року на розгляд Верховної Ради України Кабінет міністрів вніс законопроект про передачу фермерським господарствам права власності на земельні ділянки, які були передані їхнім засновникам у постійне користування або довічне успадковуване володіння з метою створення таких господарств. Але депутати його не розглянули навіть у першому читанні. То винні фермери чи депутати? Чи держава, яка постійно міняє правила гри і сама перетворюється на рейдера?

Друга проблема, а точніше, другий вид рейдерства, – це коли через реєстраторів переписують корпоративні права. Ми зіткнулися і з таким фактом, коли реєстратора, який провернув цю оборудку, не існувало. Тобто людини з таким прізвищем не знайшлося. Але хтось же видав цьому неіснуючому реєстратору особистий ключ…
Звісно, ми не стали цього терпіти, наробили галасу, звернулися до Кабінету міністрів і торік по області закрили понад сто кримінальних справ, пов’язаних із рейдерським атаками на фермерські господарства.

Рейдерство, яке прийшло в Україну на зміну бандитському рекету, стало можливим через шпарини у законодавстві, через високий рівень корупції в державі і через відсутність дієвих реформ у судовій системі і правоохоронних органах. Бо без прокуратури, правоохоронних органів і судів рейдерський механізм просто не спрацював би.

Отож судіть самі, який у нас може вийти ринок землі. Якщо депутати проголосують за нього у такому вигляді, як проектує уряд, ми не мовчатимемо. Тому пропонуємо Президенту і його молодій команді прислухатися до людей бувалих, які уже стільки витерпіли у нескінченних експериментах із землею і не віддадуть її на розграбунок.

The post Землю треба продавати, але на інших умовах appeared first on AgroNews.ua.

Powered by WPeMatico