Одеса після майдану-аналіз ситуації очима Українця (Історія публікацій Провінція.нет)

Ця публікація від 5.03.2015 року сайту “Провінція.нет”

Багато хто вважає, що Евромайдан у Києві змінив всю країни на краще. Але Евромайдан — це лише початок перебудови країни. Спробуємо розібратися, де ж ми живемо і що є навколо нас. Тобто, постараємось зробити зрізи навколишнього життя і подивитися, що нас оточує. 1. Державні інститути Під ними будемо розуміти все те, з чим звично асоціюється держава. Це Президент, Кабінет Міністрів і підпорядковані йому міністерства і місцеві державні адміністрації, НБУ, правоохоронні органи, включаючи суддів і прокурорів та інших. Що це таке і чим займається центральна влада для багатьох мешканців області — велика загадка. Єдине, на що люди звертають увагу – курс обміну гривні на інші валюти. Причиною такого стану є відсутність інтелектуального ресурсу, тобто аналітичних центрів. Те, що отримано «у спадщину» від попередньої влади (якщо сказати, що це влада регіоналів, то це глибока помилка, треба брати усі гілки влади ще з часів «розвинутого соціалізму», бо з тих пір фундаментальномало що змінилось), важко назвати «стратегічними інститутами»… Тобто, сформувати зрозумілу програму дії уряду (ну не можна вважати програмою набір гасел) і, головне, механізм, як і що втілювати у життя і до яких наслідків це повинно привести – влада зараз не в змозі(як приклади – створення нового міністерства інформації з неясними функціями або такий рудимент старих часів, як міністерство економіки з роздутим апаратом та дублюючими функціями). Пересічний громадянин звик за роки соціалізму, що за нього і без нього вирішувались усі нагальні проблеми, тобто все, що затверджується і виконується на будь-якому рівні державного інституту, сприймається ним по принципу – моя хата з краю, там наверху знають що роблять.Молодь, яка прагне змін, здебільшого опирається на цей же принцип функціонування системи, бо інша модель центральної влади багатьом просто невідома. Ось це породило пагубну систему, що і зараз в дії. Відповідно, влада зараз не в змозі не тільки донести це до населення, але й сформувати цілісну програму дій для місцевих адміністрацій. Тому що таке центральна влада, чим вона займається, крім поділу портфелів та спалахуючими при цьому поділі корупційнимискандалами – звичайному мешканцю невідомо. Представник Президента в області, він же голова Одеської ОДА — Ігор Палиця, на обґрунтовану думку місцевих жителів займається лише «своїми справами«, використовуючи своє службове положення. Також біля себе збирає відвертих «шахраїв», таких як недолюстровані М. Кучук, Н. Чегодар, поновлений на посаді на початку 2014 року регіонал О. Муратов та інші. Що відбувається в будинку ОДА, крім того, що на вході обшукують особисті речи — для звичайних людей залишається таємницею. Для мешканців району такою ж таємницею є те, чим займаються в районних адміністраціях. Тобто люди –самі по собі, адміністрації самі по собі. Коли з’являються звіти про «роботу», крім піару там нічого не має. Чим займається прокуратура і міліція – місцеві добре знають: боротьбою з проукраїнськими активістами (які, як обґрунтовано побоюються нинішні «правоохоронці», можуть їх в майбутньому замінити на посадах), кришуванням наркоточок, бандитів, аферистів, обкладанням поборами бізнесменів, притягуванням до відповідальності невинних ….. і усе. Більш за їхню роботу нічого не відомо. Єдине, що відомо людям за їхню «діяльність» – це, коли при більш-менш резонансній справі «міліція самоусунулась». Так, у справі побиття мітингуючіх людей біля будинку ОДА 19 лютого 2014 року протягом року нічого не зроблено.Переважна більшість людей при зверненні до міліції та прокуратури очікує не захисту, а лише реєстрації факту такого звернення. Судді на сьогодні взяли паузу і дивляться, в який бік колихнеться влада, щоб знати– в який колір перефарбовуватися. Причин багато, але факт остається фактом – усі політичні справи затягуються: усі справи ексможновладців чи осіб, причетних до тієї чи іншої гілки влади, дуже хутко перетворюються у політичновмотивовані переслідування і затухають, відправляючись у дальню шухляду. 2. Місцеве самоврядування та партійне життя Місцеве самоврядування – це коли ми вибираємо голів міст, сіл селищ і депутатів відповідних рад. А вони керують багатьма сторонами нашого життя. Враховуючи те, що останні вибори відбулись наприкінці 2010 року, а чергові вибори повинні бути у жовтні 2015 року, то на сьогодні маємо склад місцевих рад ще «регіоналівськогорозливу», коли люди йшли у владу лише з ціллю «пиляти бюджет» та брати хабарі. Звертатися до них за допомогою місцевим жителям було і є марною справою. Деякі діячі «регіоналівського розливу« і зараз, у 2015 році, проводять сесії та приймають рішення у закритому режимі, на яких «дерибанять» залишки землі і комунального майна. І майже нікого з мешканців не турбує те, що це не якесь там майно, а саме їх майно. Наприкінці 2014 року приймаються зміни до Бюджетного кодексу І наступає «момент істини». Що ж ці зміни такого несуть? Держава бере на себе фінансування освіти та охорони здоров’я, а на все інше місцева влада зобов’язана сама заробляти кошти. Тобто держава «вмила руки» і залишила людей з владою, яку самі ж люди і вибрали. Якщо у містах та великих селах ще до виборів влада зможе протягнути за рахунок ефекту масштабу, перекидаючи ресурси з однієї статті на іншу, то через декілька місяців в невеликих селах люди дійсно почнуть піднімати місцевих голів на вила. Тому що деякі місцеві влади не в змозі заробити не лише на утримання населеного пункту, а навіть на оплату собі та утримання сільради. Про ремонт доріг, вуличне освітлення та інше — там мова не йде. Партійне життя, через яке звичайні мешканці можуть впливати на дії влади відсутнє як клас. В Одеській області більше десятка партій. Це Свобода, Удар, БПП, Фронт змін, ПС, Батьківщина, Самопоміч, Демальянс, комуністи, ексрегіонали та інші. Майже всіх їх об’єднує те, що в них програми дій, які зрозумілі звичайним жителям відсутні та замінені політичними гаслами. Партійне життя в області спрямовано на те, що партії, які не при владі, усіма способами намагаються у владу прорватися, а ті, які зараз при владі – зберегти статус-кво. Щодо вирішення проблем жителів — вони вирішуються лише тоді, коли відбуваються якісь катастрофи. Ніякого плану щодо розвитку не існує. Тобто, політичні партії самі по собі, люди самі по собі. Окремо виділяється молода партія (якій виповнився рік) – Правий Сектор, яка інколи намагається протистояти владному свавіллю. Але у неї достатньо розвитий лише силовий блок. Як і у інших партій, аналітичний блок відсутній, що не дозволяє їй повністю реалізовувати свій потенціал та нав’язувати свою волю владі, діючи на випередження. Завдяки цьому вона може лише інколи реагувати на дії влади з неочевидними шансами на перемогу у кожному конкретному випадку. Із місцевих політиків можна виділити лише Олександра Остапенко, депутата міської ради від «Фронту змін», який у листопаді 2013 року біля Дюка відкрив депутатську приймальню, з метою обійти заборону минулої влади на мітинги та збори. Усі інші політики або не висвітлюють свою діяльність (що не природно для політика), або займаються лише самопіаром. 3. Громадські організації, волонтери та активісти Громадські організації — це коли люди збираються заінтересами. На сьогодні більшість таких організацій є лише «на папері», тобто фактично їх не існує (так, лише у м. Одеса відповідно до даних міського управління юстиції, станом на 24.06.2014 року зареєстровано 1650 громадських об’єднань громадян, тобто одна громадська організація на 600 осіб, враховуючи немовля). Із тих, що реально є, можна розподілити за інтересами: щостворені представниками влади з підконтрольних осіб,створені активістами, волонтерські організації або дійсно організації за інтересами. Класичні громадські організації – вони дійсно збираються за інтересами (наприклад, спортивні об’єднання), інколи для відстоювання прав тих чі інших осіб, насамперед пенсійні і ветеранські організації та організації щодо захисту тварин. Тобто те, чим і повинні займатися громадські організації в класичному вигляді. Їх вплив на політику ніякий, інакше б вони були політичними партіями. Громадські організації, створені представникамивлади.. Такі організації створюються з двох причин: 1. Справа у тому, що відповідно до законодавства, органи виконавчої влади, що є розробниками проектів нормативно-правових актів, проводять їх громадське обговорення. Тобто, при такому формуванні «громадських організацій« влада отримує повний «одобрямс» будь-яких своїх ідей. Новітній приклад – громадське обговорення стосовно пляжу «Ланжерон«, де багато «громадських діячів» – це пенсіонери, або студенти, яким було байдуже, за що голосувати, аби платили кошти. 2. Під «дахом» громадської організації може бути створена така собі ОПГ, дії якої представники влади можуть використовувати тоді, коли дії правоохоронних органів використовувати недоцільно. Всеукраїнським прикладом є Вадим Тітушко, який був членом спортивного клубу та фамілія якого після травня 2013 року стала загальною назвою «тітушок«. В Одесі яскравим прикладом є така собі «Рада Громадської Безпеки», частина яких дійсно патріоти та волонтери, ачастина, особливо силовий блок та керівництво,фактично відстоювали і бізнес-інтереси місцевих олігархів та не скривають своєї співпраці з головою ОДА І. Палицею. Вони нещодавно знов опинилися у центрі скандалу про побиття директора телеканалу «Круг». Волонтери. Тут є подвійне відношення. З одного боку вони здійснили те, що багатьом країнам ніколи не зрозуміти. Це завдяки саме їх зусиллям, починаючи зберезня 2014 року армія, в якої не доставало навіть самого примітивного обладнання, тобто фактично яка була небоєздатна… Лише зусиллями волонтерів на першому етапі протистояння (поки армійський апарат почав працювати хоч як-небудь) армія змогла надати опір загарбнику. Але і потім волонтери не припинилизнаряджати армію, а пораненим бійцям у шпиталях надали не лише турботу, але й забезпечують їх набагато більше, ніж найнеобхіднішим, що дозволяє процесам лікування проходити найбільш швидко. Але тут є і зворотна сторона медалі. Річ у тому, що у волонтери подалися люди, котрим не байдужа доля країни, тобто найбільш активні. Витягнувши на своїх плечах такий величезний тягар, вони зробили декілька помилок: По-перше, дехто з командирів став вважати волонтерську допомогу не додатком до матеріального забезпечення з боку держави, а основним джерелом забезпечення частин. Тобто, не був налагоджений облік і контроль використання переданого майна. По друге, зосередившись на зборі коштів з населення, вони якось не взяли до уваги той факт, що крім Державного бюджету ще в Одеській області є більше 500 місцевих бюджетів. А у місцевих бюджетах є резервний фонд, який можна витрачати на видатки, які не можна було передбачити та можливість витрачати кошти також на потреби армії та/або військових. По-третє, випустивши з зору місцеві бюджети і усе, що з ними пов’язано, вони дозволили «тиловим щурам» розкрадати і далі країну. І найбільш страшне. Віддавши себе до останку своїй благодійній справі, багато волонтерів перестали замислюватися — що будуть робити після війни. Тобто, волонтери, як одні із найпатріотичніших людей, зосередившись на оснащенні армії і лікуванні поранених, віддавши себе без останку своєму вибору, в той же час «випали» із політичного життя країни як раз у той самий момент, коли вони і тут були найбільшпотрібні. Активісти. Це окремий прошарок суспільства. Збираються в окремі групи, інколи реєструючись як громадські об’єднання, але по факту також усі вони є громадськими організаціями, які об’єднують людей за спільними інтересами. Їх вплив на політичне життя сьогодні майже непомітний. Здебільшого таки групи є радикальними, створеними на початку минулого року. Такі були вимоги часу при повній бездіяльності правоохоронної системи. Але,відбивши спроби «розхитати» Одесу, встановити в ній безвладдя при повному невтручанні в травневі й інші події правоохоронних органів, а інколи вступаючи з ними у сутички, вони так і залишились здебільшого радикальними, не зрозумівши того, що треба країну перебудовувати найбільш за все політичним шляхом, розробляючи програми зміни суспільства та механізми втілення їх у звичайне життя. 4. Журналістика. Щодо журналістики, то спочатку слід зазначити – професійної журналістики в Україні майже нема. Всеукраїнські та обласні телеканали та преса не незалежні, а підконтрольні політичним та фінансово-промисловим групам. Це накладає свій відбиток на їх інформаційний ряд. Стосовно друкованих та інтернет—видань, то ситуація наступна: багато таких «газет» створено під конкретні проекти, дехто фінансується з боку Росії і надає відверту дезінформацію, дехто (в основному це стосується інтернет-видань), намагається надавати неупереджену інформацію, але на загальному фоні їх майже не чути. Тобто, можна констатувати, що інформаційний простір «забитий інформацією» настільки, що розібратися у темі, в якій ти не є фахівцем, дуже і дуже складно, а інколи і неможливо. Тому кожен чує і бачить те, що хоче на підсвідомому рівні. 5. Релігія. Не буду говорити про всі релігії, які є в Одеській області, а це і християнство і іслам і іудаїзм і буддизм і поклоніння Аматерасу і багато багато інших. Хоч мають вони і різні назви, але в основі їх лежать загальні принципи. Мову тут буду вести за православ’я, як одну ізнайбільш поширених релігій на Одещині. Спробуюсформулювати своє бачення православ’я так, як може бачити проста нерелігійна людина. Отже, православ’я на даній території представляють 2 гілки: УПЦ Київського патріархату і УПЦ Московського патріархату. Вихідні дані, щоб можна було зрозуміти сьогоднішні події. 1992 рік. Відродження в сучасній нам Україні УПЦ КП. При цьому УПЦ МП має як розгалужену мережу своїх церков, так і державну підтримку з боку Росії для експансії в інших країнах. 2010 рік. Президентом стає Янукович. Церковні діячі МП на місцевих виборах 2010 року, використовуючи свій релігійний вплив на місцеві громади, просувають себе депутатами до місцевих рад. Тобто, московські священики починають активно лізти у справи мирські не тільки як радники і духовні наставники, але вже і прямо асоціюють себе з владою. Мирською владою. Проти священнослужителів УПЦ КП починається дика пропагандистської кампанія, підтримана як і неслабими фінансовими вливаннями, так і попами-депутатами. На цьому тлі іноді стає відомо про деякі скандали в самій УПЦ МП. наприклад про те, скільки платять молоді і голодні «священнослужителі», щоб випхати з церков саме служителів Богу і, зайнявши їхнє місце, «конвертувати» місце в особисте збагачення. Попи-депутати московського патріархату частину коштів місцевих бюджетів направляють на будівництво та утримання церков. УПЦ КП майже не фігурує у світському житті. Добре це чи ні – не знаю. Просто констатую факт. Кінець 2013 року. Протистояння на Майдані в Києві. Саме тоді церкви Київського патріархату дають притулок і відпочинок мітингувальникам, саме в Михайлівському Златоверховому соборі б’ють набат, саме священики Київського патріархату стають між людьми і «беркутом», намагаючись запобігти зіткненням. Тоді багато людей починають замислюватися над тим, яка церква якому патріархату належить. 2014 рік, Військове вторгнення в Україну. Церкви, які підпорядковуються Москві, за вказівкою свого центрального керівництва, починають вести дику пропаганду, сплюндровуючи все українське. Триває вона і зараз. Тобто зараз конвертується роками накопичена довіра в зброю пропагандистської війни. Але незважаючи на агресію з боку Росії, навіть у 2015 році церкви МП продовжують отримувати кошти з деяких місцевих бюджетів області. Так, починаючи з 2011 року, Собор, який знаходиться на однойменному майдані, отримає з міського бюджету щонайменш 1 мільйон гривен щороку. В 2015 році в міському бюджеті також передбачено 1,2 мільйони гривень, сховані як «підтримка культурних споруд». На початку 2015 року в Ананьївському районі також спалахнув скандал стосовно будування у селі Байтали церкви МП за бюджетні кошти. Але приводом було не те, що кошти виділяються церковним «діячам» з місцевого бюджету, а те, що поп-депутат райради А. Кумпета схотів«прикрасити» фасад церкви одним із окупаційних символів – колорадською стрічкою, яку планувалося викласти з цегли і на що об’явив відкритий конкурс. Висновок На теперішній час в Одеській області спостерігається наступне. Центральна влада, поставивши свого представника, голову ОДА Палицю, більш нічого не робить, бо в ній самій нема чіткого бачення, що робити. Палицею призначені офіційно своїми радниками, а фактично заступниками з правом візування документів, відвертих шахраїв. Також ніякого «очищення» місцевої влади від одіозних представників минулої влади не відбулось, а навпаки. Місцеве самоврядування складається також з представників «регіоналів» і продовжує руйнувати область будь-якими шляхами. Дехто це робить для особистого збагачення, дехто завдяки браку розуму. Політичні партії, за винятком Правого Сектору, не роблять ніяких дій, окрім, може випуску деяких ЗМІ, в основному інтернет-видань, та піар-акцій. Громадський рух владою в очах мешканців майже знецінено шляхом або купівлі колишніх активістів, або створенням псевдогромадських об’єднань. До цього також додалась активна церковна пропаганда ворожої до України церкви, представники якої не лише вважають себе священнослужителями, а ще є депутатами місцевих рад, подекуди з партійними квітками. Радикальні організації, які навесні 2014 рокуутримали ситуацію в Одесі від приходу «російської весни», намагаються діяти такими ж методами і зараз в боротьбі з місцевою владою, але ці методи виявились неефективними. Волонтерський рух, який охопив країну, дозволив нашій армії відбити вторгнення у середину країни, але прибрав з політичного життя велику кількість патріотично налаштованих людей. Тобто, патріотично налаштовані люди дійсно хочуть змінити країну, але вони, по-перше — роз’єднані, а по-друге — відсутній досвід, як і що треба робити. Тому не дивує обрання мером м. Одеса проросійського налаштованого Г. Труханова та проходженню до Верховної Ради від Одеської області представників минулої влади та витрачанню коштів місцевою владою навіть у 2015 році на церкви, якіпідпорядковуються ворожій державі. В той же час основна маса людей не усвідомлюєтого, що бюджет — це саме їх власні кошти та вони своїми діями не лише можуть впливати на дії влади, а вони і є самою владою. Це той, далеко не повний набір чинників, з якимикраїна наближається до доленосних виборів в органи місцевої влади, які повинні пройти у жовтні 2015 року.Від того, чи зможуть патріоти об’єднатися по політичним переконанням, чи знов дозволять минулій владі залишитись на місцях — залежить не лише доля виборів, але ї доля країни.