Євгеній Кифоренко: Чому ми повинні шукати щастя десь там, якщо ми любимо тут?

 

Останні декілька років Україна ходить на межі, і з кожним днем ця грань стає все тоншою.

Поки політики думають як дістатися до годівниці і пройти до Верховної Ради, заливаючи у вуха нам, простим українцям популістичні обіцянки, на сході країни гинуть наші хлопці.

Ви хоч вдумувалися скільки людей вже загинуло? Їх смерть вже сприймається більшою частиною українців не як трагедія, а вже як статистика!

П’ять років війни в нашій державі… Кожен день по новинах чую одне й те саме – одного вбили, двох поранили, двох убили – п’ять поранили. Та скільки можна? Ви порахуйте!

Так, так – візьміть листочок і калькулятор, вже вибачте за таку грубість, і порахуйте скільки дружин залишилося без чоловіків? Скільки маленьких дітей без батьків? Скільки сліз за своїми дітьми пролили матюкаючи усіх їх батьки? Тисячі? Десятки тисяч? Вдумайтеся!

І хіба можна це далі терпіти? Давайте нарешті щось робити, панове «хороші» наші «обранці народу»!

Я – звичайний громадянин, патріот своєї країни. Майже все своє життя займаюся та працюю в аграрному секторі, справно сплачую податки до державного бюджету.

Коли прийшов час скинути злочинну владу Януковича – не сидів вдома, а робив все можливе з свого боку щоб Майдан переміг, і Україна обрала європейський курс розвитку, а з початком анексії Криму та війни на сході держави активно як волонтер допомагаю нашим військовим, медикам та добровольцям. Бо це моя країна, тут я живу та працюю!

 

Тоді у 2013-2014 році всі ми думали, що прийде нова влада, і все налагодиться … Росія нашу країну залишить в спокої! Як же ми помилялися … Чому я це пишу? Та тому що вже набридло терпіти! Вже настільки наболіло, що це просто нестерпно!

Це – крик душі!

Що нам, простим жителям України потрібно? Жити спокійно, щоб нас не обкрадала влада до нитки, не вбивали на вулицях активістів які хочуть змінити країну на краще, щоб Росія забралась геть з нашої землі та відпустила наших полонених! Потрібна можливість нагодувати і виховати своїх дітей. Це хіба багато? Але нам навіть цього не дають!

Частина українців відала свої голоси за Петра Порошенка за курс до ЄС та НАТО, інша частина суспільства обрала президентом Володимира Зеленського, який тепер незрозуміло чим займається – то переносить свою адміністрацію, то взагалі столицю. А як набридне – йде їсти шаурму, і, напевно, прагне показати наскільки він «близький до народу»!

Для чого тебе обирали, шановний «Слуга народу»?

Напевно для того, щоб ти захищав Україну, припинив війну на Донбасі і зробив наше життя щасливим, нехай не відразу багатою, але хоча-б мирною!

А замість справ ми бачимо звичайне байдикування і сумнівні заяви в інтернеті. Так мало того, ще й захід від нас відвертається прямо на очах!

Чому відвертається?

Росію, яка ось вже 5 років стріляє по наших співвітчизниках, повернули в ПАРЄ. Де санкції? Де допомога? Чому країна-агресор може спокійно ходити по коридорах європейської Асамблеї? Чому її досі не задавили санкціями до такої міри, щоб Путін сам прийшов та просив світла і кисню для своєї країни?

Правда кажуть – «кому війна, а кому мати рідна»!

Ми хочемо змін! Але куди вже там, адже скоро вибори! Їм зараз просто ніколи – саме час заливати нам нісенітниці в вуха, щоб їх знову обрали до парламенту, щоб дістатися до корита і знову красти, красти, красти…

Де справжні патріоти в списках партій, саме ті хлопці та дівчата які п’ять років кожного дня захищали та дбали про нашу країну?

Партії роблять бізнес вже зараз – продають місця у своїх партійних списках. Чули? І тільки активна частина суспільства обурюється та підіймає питання в мережі інтернет, та виходить на мітинги!

А якби сиділи склавши руки?

В округах взагалі твориться чорти-що – там скуповується все, там кумівство. У тій же Одесі, коли Геннадій Чекіта, який балотується по 134 округу, який є визнаним мільйонером, але не може заплатити дружині аліменти. Чули? Так виявилося, що його нова співмешканка Оксана Тимченко була зареєстрована у тому ж окрузі главою виборчої комісії.

На посаду голови Одеської обласної адміністрації президент Зеленський пропонує людину яка торгувала з невизнаною республікою металобрухтом та має звязки з людьми в Росії!

Від 139 округу балотуються теж кілька «цікавих» людей – Січкар Ігор (з Балти), Стас Олексій (з Дмитрівки Татарбунарського району), Терещенко Юрій (з Одеси), Ханеня Дмитро (з Харцизька Донецької області), Шелепов Павло (з Одеси). Усі ці люди «тимчасово безробітні». Так звідки ж вони, цікаво, змогли взяти гроші на обов’язковий внесок для реєстрації кандидатами. А він становить – не багато не мало, а 41 730 гривень. Забрали з бюджету? Позбавили дітей морозива, а старих хліба? Молодці! Відмінний початок політичної кар’єри. Та й більш того – для чого реєструватися кандидатом від конкретного округу, якщо там навіть не живеш? Дуже схоже на підставу та технічних персон, а відповідно – як можна за них голосувати. Навряд за підставою криється щось хороше!

Кому потрібні такі кандидати? Щось я сумніваюся що потрібні!

Мені здається, що це дуже схоже на справжнісіньке рейдерство, причому політичне і жорстке.

Можливо ці особи просто отримали якісь копійки, і за це дозволяють шахраям захопити склад виборчих комісій. Не приймайте участь в таких аферах! Вони вам дадуть 100 гривень, а потім поцуплять сто тисяч.

Це тільки те, що спливло на поверхню. Тільки вершина айсберга, а що ж там, якщо копнути глибше? Будемо сподіватися, що на парламентських, як і на президентських виборах, поліція знову спрацює шикарно, і не дасть розвернути по 137 округу “гречкосійство” такому кандидату як Леонід Клімов, та іншим…

Ще хочу сказати пару слів про платіжки. Адже у нас наближається, напевно, найхолодніша зима в історії України – без опалення. Керівництво нашої країни, не може укласти транзитний договір з країною-агресором. А за який рахунок ви пропонуєте наповнити нашу ГТС? Знову з наших кишень?

Припускаю що керманичі країни будуть сидіти в теплі, та й грошей у них вистачить. А що робити – простим жителям України, які живуть від зарплати до зарплати?

Знаєте, вже навіть не за себе страшно … За дітей наших. Я не хочу, щоб моя донька, яка зараз з гордістю носить українську вишиванку, коли виросте їхала за кордон на заробітки в іншу країну.

Тут наша батьківщина, тут наше коріння. Чому ми повинні шукати щастя десь там, якщо ми любимо тут? А все до цього і йде. Та куди йде – прийшло. Скільки наших співвітчизників зараз в Польщі, Угорщині, так що вже гріха таїти – навіть в Росії! І що ви думаєте, від хорошого життя вони там працюють?

Просто в Україні їм сім’ю годувати було нічим. А потім ми чуємо новини, як якась полячка вивезла в ліс українця вмирати, тому що той втратив свідомість під час роботи. А вона знала, що у нього вдома дружина та двоє діточок? Напевно, але їй було просто плювати!

Хіба такої долі ми хочемо для себе?